Метафізичні засади оцінювання використання природних ресурсів і земель аграрного сектора

Доводиться важливість земельних угідь аграрного сектора як найбільш важливої складової природно-ресурсного потенціалу. Аналізується наявність, стан, використання, збереження та охорона земель аграрного сектора. Зазначено, що відтворення сільськогосподарських земель, інших земельних угідь несільськогосподарського призначення аграрного сектора не забезпечує збереження та покращення екології. Звертається увага, що відтворюваль-ні процеси у сільському господарстві, передусім використання земельного фонду продовжує носити виснажливий, деструктивний характер. Причому така модель землекористування в Україні домінує тривалий час. Мотивацією організації використання сільськогосподарських земель було і залишається перманентне нарощування обсягів вирощування рослинницької та тваринницької продукції. При цьому зростає дисбаланс між економічними й онтологічними законами. Як результат, економічні інтереси, передусім їх матеріальна субстанція, продовжують залишатися домінуючими. Зазначається, що чинні критерії організації відтворення земельних ресурсів аграрного сектора, домінуючі атрофовані цінності негативно впливають на відновлення усього природно-ресурсного потенціалу, послаблюють регенеративні й асимілятивні функції: видимого й невидимого органічного світу, фактично призводять до перманентного, незворотнього його знищення. Складність полягає в тому, що теперішнє ставлення землян до земельних ресурсів сільського господарства, інших складових природи, усього довкілля загрожує життю населення. Зазначається, що взаємовідносини гомосу та природно-ресурсного потенціалу досягнули точки біфуркації. Йдеться про збереження життя на землі. Досліджуються економічні моделі організації відтворення земельних ресурсів, які властиві фізіократам і матеріалістам, вказуються основні суперечності та відмінності між ними.