Питання співпраці Михайла Грушевського з Українською партією соціалістів-революціонерів у радянській історіографії

У статті розглядається питання співробітництва М. Грушевського з Українською партією соціалістів-революціонерів з точки зору радянської історіографії. Встановлено, що співпраця М. Грушевського з УПСР ніколи радянськими авторами не заперечувалася. Хоча вони більше акцентували увагу на оцінках партійної діяльності історика, його так званих "антирадянських" і "контрреволюційних" поглядах, причому робили це з точки зору пануючої комуністичної ідеології. Історичні методи дослідження при цьому поступалися місцем політичній доцільності. З’ясовано, що праці радянських істориків мали переважно публіцистичний та пропагандистський, але зовсім не науковий характер. До того ж дуже часто, переважно у 20–30-х рр., їх писали не професійні історики, а політичні діячі. Разом з тим у 20-х рр., коли М. Грушевський ще мав певну свободу дій, надану йому більшовицькою владою, дослідники воліли порівняно нейтрально відгукуватись про його партійне минуле. А вже праці 30–50-х рр. відзначаються високим рівнем заідеологізованості та нищівною критикою, як політичної, так і наукової активності колишнього голови УЦР. Натомість суспільно-політичні зміни, запропоновані Микитою Хрущовим, дещо зменшили ідеологічний вплив держави, що дозволило вченим більш об’єктивно поглянути на партійну біографію М. Грушевського. У добу "застою" була реанімована традиція замовчування справжньої ролі М. Грушевського у революційних подіях. Зроблено висновок, що для радянських дослідників належність М. Грушевського до УПСР була добре відомою, але їх оцінки його партійної діяльності важко назвати науково обґрунтованими. Вони залежали від пануючої комуністичної ідеології, політичної кон’юнктури та поглядів владної верхівки. За таких умов вважати їх висновки та оцінки дійсно науковими немає жодних підстав.