РОЗМЕЖУВАННЯ ДРУГОРЯДНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ В РІЧИЩІ ТРАДИЦІЙНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ

Статтю присвячено аналізові складних випадків розмежування другорядних членів речення в річищі традиційної класифікації. Зауважено, що практичне визначення мінімальних синтаксичних одиниць ґрунтується на основі комплексу семантичних та формальних ознак, з огляду на комунікативне призначення речення й окремих його частин. З'ясовано способи розмежування другорядних членів на підставі їхніх диференційних структурно-семантичних ознак. Окреслено набір можливих синонімічних перетворень для визначення членів речення, умотивовано доцільність залучення прийомів трансформацій та аналогії. Розроблено механізм розрізнення додатка й неузгодженого означення, що ґрунтується на врахуванні лексико-граматичних особливостей головного і залежного компонентів. Обґрунтовано розрізнення прикладки й означуваного слова з огляду на такі чинники: ступінь конкретизації змісту (у прикладки він має бути вищим, бо вона уточнює означуване слово); лексико-граматичні характеристики (власна чи загальна назва); наявність відокремлення; наявність додаткової характеристики. Описано критерії розмежування додатка й обставини: обов'язковість / необов'язковість (факультативність) другорядних членів речення у формально-синтаксичній структурі речення; лексичні властивості підпорядкувального й підпорядкованого компонентів; конкретність / абстрактність іменника в прийменниково-відмінковій словоформі; конкретний зміст усього речення; словотвірні паралелі відмінкових чи прийменниково-відмінкових форм із їхніми граматичними синонімами