ТИПОЛОГІЯ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ЯК ПЕРЕДУМОВА РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ РОЗВИТКОМ

Процеси роздержавлення і приватизації власності в Україні супроводжуються розвитком різноманітних організаційно-правових форм господарювання. Особливо ці процеси інтенсивно відбуваються в сільському господарстві, де на базі колективних господарств сформувалися адекватні ринковій економіці та нові економічні суб’єкти: сільгосппідприємства, сімейні фермерські господарства, різні кооперативи та господарства населення. В структурі нових організаційно-правових форм господарювання особливо важлива роль відводиться особистим селянським господарствам (ОСГ), якими в Закарпатській області виробляється 95 відсотків сільськогосподарської продукції. Будучи основним виробником сільгосппродукції в умовах поглиблення ринкових реформ вони поступово відновлюють виробничу функцію, трансформуючи в ефективні суб’єкти господарювання. На їх основі формується соціальний прошарок дрібних товаровиробників, функціонування яких є важливою умовою формування середнього класу на селі, що виступає соціальною базою для успішної реалізації ринкових реформ. Разом з тим, аналіз діяльності особистих селянських господарств Закарпатської області показав, що їх становлення має локальну специфіку, яка проявляється у спеціалізації господарської діяльності, ефективності господарювання, умовах виробництва, організації трудової діяльності. Наявність існуючої диференціації розвитку ОСГ в просторовому зрізі а також формах і методах господарювання зумовлює об’єктивну потребу в науковому дослідженні їх функціонування і на цій основі вироблення практичних рекомендацій спрямованих підвищення ефективності їх господарювання та конкурентоздатності. Метою статті є здійснення типологізації особистих селянських господарств Закарпатської області за ключовими ознаками ? юридичним статусом, характером виробництва, способом використання праці, режимом функціонування, множинністю функцій, джерелами доходів, рівнем економічного розвитку.