Проблеми визначення допустимості і належності цифрових (електронних) доказів у кримінальному процесі

Розвиток інформаційних технологій разом із безперечними своїми перевагами привніс в наше життя цілу низку негативних явищ, які пов'язані з протиправним використанням засобів електронно-обчислювальної техніки і телекомунікації. Проте питання використання цифрової інформації як доказів у кримінальному процесуальному законодавстві України є майже не врегульованим, зокрема, залишається не визначеним місце цифрових доказів у системі процесуальних джерел доказів (цифрові докази важко однозначно віднести до речових доказів або документів), крім того, під час проведення кримінального провадження виникають проблеми щодо правильної оцінки цифрових (електронних) доказів на предмет їх належності та допустимості, що, безумовно, не сприяє ефективному використанню цифрових технологій та джерел інформації у національному судочинстві. Мета статі: аналіз проблемних питань визначення належності та допустимості цифрових (електронних) доказів під час проведення кримінального провадження, а також визначення і розкриття окремих принципів для їх правильної процесуальної оцінки. У роботі розглядається сучасний стан теоретичних досліджень питання належності і допустимості цифрових доказів як в українській кримінально-процесуальній науці, так і за кордоном. Аналізуються особливості вимог щодо оцінки традиційних доказів і цифрових доказів у кримінальному процесі. Автором визначені особливості отримання (збирання) цифрових доказів з огляду на їх складну нематеріальну природу з метою їх подальшої позитивної оцінки за критеріями допустимості та належності