Генетично-психологічне трактування оптимізації педагогічної взаємодії

У статті проблему оптимізації педагогічної взаємодії розглянуто крізь призму генетичної психології. Представлена структурно-функціональна модель концептуально-логічного бачення феномена педагогічної взаємодії у ракурсі генетичної психології передбачає певний "набір" і послідовність структурних складників системи спілкування, застосування яких покликано поліпшити перебіг і результати навчально-виховного процесу та стимулювати всіх учасників до самореалізаційного поступу. До основних компонентів здатності особистості до педагогічної взаємодії віднесено: мотиваційний, когнітивний та поведінковий.